Вступление к книге А.М.Скульского (укр.)

Дивний період розвитку переживає наша цивілізація у час, коли друге тисячоліття від Різдва Христового ось-ось поверне на третє. Вражає повсякчасне поєднання здобутків науки і техніки, що змінюють навколишній світ, із патріархальними звичаями та віруваннями, духовними пошуками людини, що дедалі частіше серед виру та гомону байдужого натовпу лишається сам на сам із своїми бідами та клопотами, із особистими тривогами та радощами. Від самотності тієї починає людина шукати Бога у тій чи іншій релігії, у давній чи новій філософській течії, у проповідях новоявленого учителя, а ще часом у самому собі, у витоках глибинах свого роду-племені (коли зберігся, звісно, той рід-плем’я). І часом саме оті родові витоки виявляються такої чистоти і міцності, що проглядаються у них традиції не вузько сімейні, а традиції цілого народу, який зберіг у надрах генетичної підсвідомості в первісному вигляді те найголовніше, що вирізняє його зпоміж інших народів, що складає основу його національного характеру, його духовної суті.

Степ Північного Причорномор’я в українському етносі відіграв особливу роль, оскільки упродовж тисячоліть був він місцем вільного кочів’я войовничих та миролюбних племен, був місцем колоній-поселень греків та турків. У більш близькі часи став Степ краєм, куди втікали здобувати волю укріпачені з глибинних губерній Росії, України, Польщі. Тут гуртувались бунтівні душі у козацьку республіку Січ, що творила далі чоловіка із характером ґатунку незвичайного, феномен якого визнавали сучасники й історики. Той феномен поєднував у собі водночас висоти великої духовності у боротьбі з гнобителями-іновірцями та безодню найбезглуздішої, найчорнішої жорстокості, вивершену хитрість і тонкий розум та безпосередність і дитячу наївність, що доходила часом до безглуздя. Найголовніше ж, що, за свідченнями сучасників, було притаманне усьому козацтву це фізична витривалість і тренованість. Легенди та думи оспівують неймовірну хоробрість козаків у боях, силу духу, що допомагала витримувати тортури, виходити живими з пекельних ситуацій, коли смерть, здавалось, була неминучою.

Досі ще ґрунтовно не досліджена психодуховна основа українського козацького феномена. Опис обрядів та звичаїв козацької республіки, навіть опис методик фізичної та бойової підготовки молодих козаків, то лише поверховий шар. Сьогодні фольклористи-дослідники висловлюють припущення про існування, так би мовити, таємної козацької науки, що мала метою всебічне психологічне, психодуховне та фізичне загартування воїна. Таке припущення наводиться і у посібнику «Основи національного виховання» за ред. В.Г. Кузь. ІО.Д. Руденко, 3.0. Сергійчук (вид. Уманський ДПІ ім. П. Г. Тичини, 1993 р.).

У розділі «Українська козацька педагогіка (концепція)» в частині «Виховання фізичної і психологічної культури», зокрема, визначається:

Існувала ціла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряла загартованість і витривалість новобранців на спеку і холод, дощ і сніг, брак одягу, їжі тощо. До тих, хто хотів бути козаком, ставилися вимоги: бути сильною, вольовою, вільною і мужньою людиною, володіти українською мовою, присягнути на вірність Україні, сповідати християнську віру. Є наукові відомості, що новобранців-козаків піддавали певним випробуванням.

Козаки створили спеціальні фізичні і психофізичні вправи, що становили цілу систему, спрямовану на самопізнання і саморозвиток, своє тілесне, психофізичне і моральне вдосконалення».

Далі у посібнику перераховуються деякі системи мистецтва єдиноборств, найпоширеніша з яких лягла в основу козацького танцю гопака, згадуються і система «гойдок», призначена для виховання розвідників-пластунів, і боротьба навкулачки, на ременях, «навхрест», на палицях тощо. Автори посібника відзначають:

«Іще дуже мало ми знаємо про козацьку систему боротьби спас. Вона мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Для неї характерне філігранне, скрупульозне відпрацювання блокування дій супротивника».

І далі:

«Значний виховний, пізнавальний потенціал має цілий пласт культури наших предків, який дістав назву козацьке характерництво. Боротьба характерників із ворогом вважалася вершиною козацьких бойових мистецтв (вона ще відома під назвою «господар ночі»)».

Після остаточного зруйнування Запорізької Січі не всі козаки переселились за Дунай та на Кубань, значна кількість козацьких поселень була заснована на Чорноморському узбережжі. на території нинішньої Миколаївської, Одеської та Херсонської областей. Займались вчорашнi соратники полководця Олександра Суворова, що допомогли йому збороти турків під Очаковом та Ізмаїлом, окрім землеробства, рибальства та скотарства, ще й перевезенням .. усі куточки України солі як з Криму, так і з місцевих озер, що були біля Березанського лиману. Чумакування продовжувалось упродовж усього дев’ятнадцятого століття і було заборонене вже за радянських часів, у 30х роках. Саме чумаки через постійну необхідність самозахисту в дорозі і зберігали, передавали з покоління в покоління знання систем козацьких єдиноборств та таємної науки спаса, як невід’ ємної частини козацького характерництва.

Напевно, має рацію припущення, що усі системи козацьких єдиноборств мали тією чи іншою мірою в своїй основі елементи характерництва, вершиною якого були описані в історичних хроніках приклади героїзму козацьких ватажків під тортурами та різновиди чаклунства, добре відомі кожному з дитинства з казок, творів М. Гоголя, Г. Квітки Основ’яненка та інших українських письменників.

В Миколаєві живе Анатолій Максимович Скульський, один із нащадків козацької, а за тим чумацької династії, яка володіла глибинними знаннями української психодуховної культури і зуміла до нашого часу зберегти ці знання. Сімейна легенда говорить, що у далеку давнину. ще десь у 1617 столітті віддали в науку за великі гроші чи то до знахаря, чи то до чаклуна, чи то до монастиря хлопчика Василька. 3 тих пір і передаються в роду знання бойового мистецтва спаса. Усі чоловіки великої родини Скульських пройшли фронтами Другої Світової війни і повернулись додому живими. Батько Максим Сидорович Скульський на схилі років передав свої знання психодуховної культури спаса синові Анатолію.

Про свої здібності А.М. Скульський довгий час нікому не розповідав, пам’ятаючи наказ діда і батька про те, що наука спаса повинна зберігатись у суворій таємниці і передаватися або в роду, або у виняткових випадках особливо перевіреним людям. Та й час був такий 16070 роки), що подібні знання могли додати великих клопотів та неприємностей на роботі. На початку 90х, під час екстрасенсорного сплеску, Анатолій Максимович був немало здивований тим, що на масових сеансах імениті і не дуже імениті «маги» та «вчителі» усіх підряд навчають методик володіння психоенергетикою. Побував він на подібних сеансах, де вихвалялись цілющі властивості індійської йоги, i ше раз переконався, що індійська йога явище, безумовно, цікаве, але не настільки унікальне, як рекламують її прихильники. В українській психокультурі існує своя, так би мовити, національна йога, під загальною назвою спас, з допомогою методик якої можна впливати на. психіку та фізичний стан людини, можна розвинути надзвичайні здібності телепатію, ясновидіння, вміння зцілювати людей і тварин та багато іншого.

Серед своїх численних здібностей найважливішим Анатолій Скульський вважає вміння навчити інших людей, розвинути в них природні здібності до телепатії, діагностики та цілительства. Спеціалісти Миколаївського обласного центру «Здоров’я» вивчали здібності: А.М. Скульського, провели серію експериментів і дійшли висновку, що він дійсна володіє таким вмінням. Разом з тим, Анатолій Скульський, за фахом працівник культури, зацікавлений у тому, щоб досконало розібратись у суто фізичному механізмі дії системи спаса та її впливу на власний організм та на учасників можливих експериментів.

Протягом більш ніж трьох десятиліть Анатолій Скульський вів спостереження за явищами, які так чи інакше можна пояснити з позиції науки спаса(української йоги)

Дане видання є спробою авторів, не претендуючи на науковість, узагальнити вікові родові знання про містичні знання українських козаків та власні спостереження А.Скульського, а також познайомити широкий загал зацікавлених людей фольклористів, студентів, старшокласників, працівників культури з досі невідомим пластом психодуховної культури українського козацтва, що має загальну назву спас.